вторник, 14 февраля 2017 г.

Урок № 12 Тема. Тематична атестація № 2, зарубіжна література 9 клас

Урок № 12 Тема. Тематична атестація № 2, зарубіжна література 9 клас
Мета: здійснити контроль знань за темою «Література європейського бароко»; виховувати прагнення досягти високого результату.
Обладнання: картки із завданнями.
Тип уроку: урок контролю.




Хід уроку № 12 Тема. Тематична атестація № 2, зарубіжна література 9 клас


I. Оголошення теми та мети уроку


II. Виконання контрольної роботи (тести)

Варіант І
Початковий та середній рівні (кожна правильна відповідь — 1 бал)

Завдання з вибором правильної відповіді
1. Укажіть, як називали добу класицизму у Франції:
а) «доба Расіна»;
б) «доба Мольєра»;
в) «доба Корнеля»;
г) «доба Лафонтена».
2. Укажіть назву театру, який заснував Мольєр:
а) «Сучасний театр»;
б) «Блискучий театр»;
в) «Славетний театр»;
г) « Класичний театр».
3. Укажіть основну пристрасть пана Журдена, героя п’єси Мольєра:
а) до всього нового;
б) до всього прекрасного;
в) до всього старовинного;
г) до всього дворянського.
4. Укажіть героя, який є втіленням здорового глузду в комедії Мольєра:
а) Клеонт;
б) Дорант;
в) пані Журден;
г) Ніколь.
5. Укажіть, ким був граф Дорант:
а) радником короля;
б) нареченим Люсіль;
в) одним із учителів Журдена;
г) збіднілим дворянином.
6. Укажіть справжнє ім’я Мольєра:
а) Жан Батіст Гренуй;
б) Джон Гріффін;
в) Жан Батіст Поклен;
г) Семюель Леггорн Клеменс.

Завдання з вибором кількох правильних відповідей
7. Укажіть риси характеру пана Журдена:
а) інтелігентність;
б) самозасліпленість;
в) брутальність;
г) довірливість;
д) чемність;
е) освіченість.

Достатній рівень (кожна правильна відповідь — 1 бал)
Завдання з вибором правильної відповіді
8. Укажіть зайве правило творення драматичних творів доби класицизму.
а) єдність дії;
б) єдність характерів;
в) єдність місця;
г) єдність часу.

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)
9. Установіть відповідність між літературним напрямом і його характерними рисами.
а) Пишний, барвистий стиль; 1) Бароко;
б) орієнтація на античність; 2) класицизм.
в) тяжіння до контрастів, складної метафоричності;
г) нормативність мистецтва. (1. а, в; 2. б, г)

Завдання на встановлення хронологічної послідовності
10. Розташуйте в хронологічній послідовності події в п’єсі Ж. Б. Мольєра «Міщанин-шляхтич».
а) Урочистий обід, улаштований Журденом на честь маркізи;
б) весілля Леонта і дочки Журдена;
в) посвячення Журдена в «мамамуші»;
г) зустріч Журдена з учителями і кравцем.
(г, а, в, б)

Високий рівень (2 бали)
Завдання відкритої форми з розгорнутою відповіддю
11. Чому сцени навчання пана Журдена викликають сміх?


Варіант II

Початковий та середній рівні (кожна правильна відповідь — 1 бал)
Завдання з вибором правильної відповіді
1. Укажіть країну, у якій виник класицизм:
а) Англія;
б) Франція;
в) Італія;
г) Іспанія.
2. Укажіть п’єсу Мольєра, ідеєю якої є думка: «Негідно приховувати своє справжнє походження…»:
а) «Тартюф»;
б) «Скупий»;
в) «Мізантроп»;
г) «Міщанин-шляхтич».
3. Укажіть, чого, на думку Журдена, бракує його доньці для повного щастя:
а) багатства;
б) порядного чоловіка;
в) титулу;
г) знайомств при дворі короля.
4. Укажіть, ким за походженням був пан Журден:
а) ремісником;
б) буржуа;
в) дворянином;
г) селянином.
5. Укажіть, від чийого імені граф Дорант передає маркізі Дориме-ні подарунки:
а) від свого імені;
б) від імені пана Журдена;
в) від імені короля;
г) від імені незнайомця.
6. Укажіть, який «титул» здобув Журден у кінці п’єси:
а) сеньйора;
б) лорда;
в) арабського падишаха;
г) турецького дворянина. Завдання з вибором кількох правильних відповідей
7. Укажіть літературні напрями, які сформувались у XVII ст. в Європі:
а) реалізм;
б) бароко;
в) романтизм;
г) класицизм;
д) сентименталізм;
е) ренесанс.

Достатній рівень (кожна правильна відповідь — 1 бал)
Завдання з вибором кількох правильних відповідей
8. Укажіть, яких учителів запросив до себе пан Журден:
а) учителя танців;
б) учителя малювання;
в) учителя музики;
г) учителя фехтування.

Завдання на встановлення відповідності (логічні пари)
9. Установіть відповідність між персонажами, які беруть участь у любовних колізіях п’єси «Міщанин-шляхтич».
а) Клеонт; 1) Ніколь;
б) Ков’єль; 2) Доримена;
в) Журден; 3) Люсіль.
г) Дорант. (а3, б1, в2, г2)

Завдання відкритої форми з короткою відповіддю
10. Напишіть літературний термін, якому відповідає визначення: «Драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, у якому зображуються смішні життєві положення і характери». (Комедія)

Високий рівень (2 бали)
Завдання відкритої форми з розгорнутою відповіддю
11. Чому граф Дорант «дружив» з паном Журденом? Який зиск він мав із цієї дружби?


III. Домашнє завдання
Підготувати повідомлення про особливості доби Просвітництва (на основі матеріалу підручника з історії, тема «Французька революція кінця XVIII ст.»).

Урок № 8 Тема. Мольєр (Жан Батист Поклен) (1622—1673) — комедіограф, актор, театральний діяч. Провідні теми та художні особливості комедій Мольєра, зарубіжна література 9 клас

Урок № 8 Тема. Мольєр (Жан Батист Поклен) (1622—1673) — комедіограф, актор, театральний діяч. Провідні теми та художні особливості комедій Мольєра, зарубіжна література 9 клас
Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Мольєра; сформувати в учнів поняття про комедію як жанр драматургії; поглибити знання учнів про класицизм; розвивати вдумливе ставлення до навчального матеріалу, навички монологічного мовлення; виховувати інтерес до літератури.
Обладнання: портрет Ж. Б. Мольєра; виставка книг із творами Мольєра.
Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі вмінь та навичок.
Зірка, яка ніколи не згасне.
Н. Буало
Для його пам’яті нічого не потрібно, але для нашої потрібен він.
Напис на пам’ятнику Ж. Б. Мольєру в залі засідань Французької академії




ХІД УРОКУ № 8 Тема. Мольєр (Жан Батист Поклен) (1622—1673) — комедіограф, актор, театральний діяч. Провідні теми та художні особливості комедій Мольєра, зарубіжна література 9 клас


I. Актуалізація опорних знань

Експрес-опитування
1. Назвіть найвідоміших політичних діячів Франції XVII ст.
2. Що означає термін «класицизм»?
3. Чому виник класицизм?
4. Що унаслідував класицизм від античності?
5. Яке мистецтво в епоху класицизму вважалося зразком досконалості?
6. На яких персонажів поділялись герої у творах епохи класицизму?
7. Що ви знаєте про правило трьох єдностей?
8. Кого вважають головним теоретиком епохи класицизму?
9. Які жанри набули розвитку в добу класицизму?


II. Мотивація навчальної діяльності
Учитель. Уже декілька століть глядачів хвилюють образи, створені видатними драматургами епохи класицизму. У трагедіях «Сід» П. Корнеля, «Британік», «Федра» Ж. Расіна зображено конфлікт між людською гідністю, високим моральним обов’язком і пристрастями. Художня досконалість комедій Ж. Б. Мольєра привернула увагу сучасників до проблеми народного життя. Не випадково Мольєра вважають засновником жанру «високої комедії». Завдяки тому, що Мольєр застосував художні досягнення класицистів, створюючи характери, його комедії засяяли яскравими персонажами: міщанин-шляхтич, Тартюф, Мізантроп.
Хто такий Мольєр? Яким було його життя? Чому Нікола Буало назвав його «зіркою, яка ніколи не згасне»? Про це ми дізнаємося на сьогоднішньому уроці. (Учні записують тему та епіграф уроку у зошити.)


ІІІ. Робота над темою уроку

1. Вступне слово учителя
Якось французький король Луї XIV (Людовік XIV) запитав у одного придворного, хто із письменників прославить час його правління у своїй творчості, і був дуже здивований, почувши: «Мольєр!» Погляньте, будь ласка, на портрет Мольєра. Один із його сучасників колись сказав: «Зросту він був скоріше високого, ніж низького, поставу мав благородну, поступ красивий. Він ходив повільно й мав дуже серйозний вигляд. У нього був товстий ніс, великий рот, м’ясисті губи, смаглявий колір обличчя, чорні й густі брови». Та він нічого не сказав про очі драматурга, великі, темно-карі, на диво гарні очі, у яких сяють розум та чесність. Чесність — найвеличніший рушій у мистецтві, який вимагає від художника зображення правди життя, надихає на боротьбу зі злом, захищає майстра слова від укладання компромісів із власною совістю.

2. Життєвий і творчий шлях Мольєра. Повідомлення учнів за випереджувальним завданням

«Посилена лекція»
Методичний коментар
Учні спочатку заповнюють ліву колонку таблиці, потім слухають текст про життя та творчість Ж. Б. Мольєра. Прослухавши текст, учні заповнюють праву колонку таблиці (для цього відводиться 5—7 хвилин), після чого учні за бажанням зачитують свої записи. Великий за обсягом текст учитель розбиває на декілька частин. Після прочитання кожної із них учні працюють над заповненням правої колонки таблиці.
Це мені було відомоЦе для мене є новим
 


Орієнтовний зміст повідомлення
Мольєр (Жан Батіст Поклен) — великий французький драматург, театральний діяч, народився в Парижі 15 січня 1622 року в буржуазній сім’ї й повинен був успадкувати професію свого батька, придворного шпалерника, або стати юристом, але він вирішив, що його покликання — акторство. За свідченнями Гримаре, першого біографа Мольєра, дід частенько водив онука до Бургундського готелю на вистави, у яких блискуче грав Бельроз, і зачарований Жан Батіст мріяв бути схожим на кумира парижан. Але ця професія вважалась однією із найнікчемніших. Актори були прокляті церквою, не дозволялося ховати їх на кладовищі, якщо незадовго до смерті вони не облишали свого заняття. Коли Мольєр став уславленим письменником свого часу, Французька академія запропонувала йому стати академіком, але за умови, що він покине театральну діяльність. Мольєр залишився актором і керівником свого театру, тому двері Академії для нього назавжди зачинилися.
Випробувавши свої акторські сили в шкільних спектаклях і постановках, він вступив до трупи «Блискучого театру» (1644), але цей театр не мав успіху: усі актори були аматорами, а не професіоналами. Зрештою «Блискучий» прогорів, а Поклен, який був відповідальним за фінансування театру, навіть сидів у борговій ямі. Актори вирішили залишити Париж й пошукати щастя в провінції. Вони промандрували дванадцять років (1646—1658). Спочатку грали лише трагедії, оскільки класицисти вважали комедію низьким жанром, оскільки дійсність в комедіях відображалася дуже поверхово й вульгарно, широко використовувалися грубі жарти, непристойні ситуації. Аристократичний глядач з презирством ставився до комедії, і паризька театральна трупа, якщо вона жадала слави й грошей, могла розраховувати на успіх, лише здобувши прихильність аристократів.
Класицизм з його презирливим ставленням до комедій стримував розвиток цього жанру. Мольєр — також класицист за способом зображення дійсності, але геніальний драматург — вільно поводився з правилами і нормами, вважаючи, що люди повинні бути представлені в комедіях такими, якими вони є насправді, щоб дійові особи втілювали сучасне їм суспільство; а якщо правила класицизму не сприяють цьому, на них не слід зважати.
Працюючи в провінції, Мольєр починає опановувати принципи й прийоми комедійних жанрів, пише п’єси для своєї трупи. У трупи з’явився свій репертуар і свій глядач. Актори досягли вершин комедійної майстерності, і Мольєр разом з ними шліфував свій талант. Він сипав жартами, імпровізував: те, що він злегка заїкався, створювало комічний ефект, обличчя ж із масивним носом, великим ротом і густими бровами сяяло веселістю. Через декілька років Мольєр очолив театральне товариство. Слава про успіхи провінційної комедійної трупи досягла Парижа. Мольєр не лише самовіддано лицедіяв на сцені, він створив нові принципи сценічної гри.
1658 року трупа Мольєра повернулася до столиці й зіграла перед Людовіком XIV і його двором трагедію Корнеля «Нікомед». Знову трагедія — знову невдача. Але Мольєр, бажаючи виправити гнітюче враження, відразу ж показав свою комедію «Закоханий лікар» на зразок італійських комедій масок. Успіх був величезний. Король залишив трупу в Парижі, віддав їй театр Пті-Бурбон, призначив Мольєру щорічний пенсіон. Першою п’єсою для постановки в новому театрі стала одноактна комедія «Смішні манірниці» (1659). У ній висміюються провінціалки, які захоплюються преціозною культурою, мріють про аристократичне життя, відмовивши своїм буржуазним нареченим. Комедія мала величезний успіх, але аристократки образилися на Мольєра за те, що він висміяв їх. Мольєр справді жорстко висміяв наміри аристократів відмежуватися від народу, створивши умовну культуру, химерне мовлення та манери. Вороги помстилися драматургу. Трупу виселили з Пті-Бурбона, а будинок театру зруйнували так швидко, що з нього не встигли винести декорації й костюми. Актори опинилися на вулиці, але не облишили Мольєра, хоча їх запрошували до інших театрів. Король виділив трупі нове приміщення — залу в палаці Пале-Рояль. Там Мольєр працюватиме до кінця свого життя. Король опікувався мо-льєрівським театром: був першим глядачем половини з двадцяти восьми спектаклів, а багато комедій були написані й зіграні за велінням короля.
Через те, що постановки трагедій не приносили успіху трупі, Мольєр вирішує перемістити моральну проблематику із трагедії з її умовними античними персонажами до комедії, як зображує сучасне життя простих людей. Уперше цю ідею було втілено в комедіях «Школа чоловіків» (1661) та «Школа жінок» (1662), у яких драматург поставив проблему виховання. Прославляючи гуманне виховання, право людини на шлюб за коханням, Мольєр виступив проти офіційної моралі свого часу. Феодальне суспільство, церковники, багаті буржуа не вибачили Мольєру порушення моральних норм. Однак, попри злостивість ворогів, комедія мала великий успіх.
Своїм завданням Мольєр вважав безжальне викриття пороків — егоїзму, честолюбства, святенництва й користолюбства, що породжувалися суспільством, заснованим на дворянських привілеях і власницьких інстинктах. На 1664—1670 роки припадає найвищий розквіт творчості великого драматурга. Саме в цей час він створює свої найкращі комедії: «Школа чоловіків», «Тартюф», «Дон Жуан», «Мізантроп», «Скупий», «Міщанин-шляхтич». Найкраща комедія Мольєра «Тартюф» мала найважчу долю. її постановка вперше відбулась 1664 року під час грандіозного свята, влаштованого королем на честь дружини та матері. Мольєр написав сатиричну п’єсу, у який викривав «Товариство святих дарів» — таємничу релігійну установу, що намагалася підкорити собі всі сфери життя в країні. Королю комедія сподобалася, бо він побоювався посилення влади церковників. Але королева-мати Анна Австрійська була глибоко обурена, вона опікувалася цим товариством. Церковники вимагали, щоб автора спалили на вогнищі за неповагу до церкви. Комедію було заборонено, але Мольєр продовжував працювати над нею. Художня форма третього варіанту була найдосконалішою — її надрукували, її читають і ставлять уже понад триста років.
Мольєр помер 17 лютого 1673 року у своєму театрі відразу ж після закінчення останнього акту комедії «Удаваний хворий», де він виконував головну роль. Він грав у виставі, коли був уже дуже хворий. Дружина просила відкласти спектакль, але Мольєр відповів, що понад 50 осіб одержують гроші за участь у виставах і їх не можна залишати без заробітку. Він зміг дограти спектакль до кінця, останніми зусиллями волі замаскувати судоми болю розкотистим сміхом. Але самостійно вийти з театру вже не зміг. його на руках перенесли до найближчої квартири, де за кілька годин він помер.
Лише після тривалих клопотань його удови й особистої вказівки короля Людовіка XIV тіло Мольєра було поховано за християнським обрядом, незважаючи на заперечення церкви, оскільки актора не встигли соборувати. Мольєра поховали вночі на кладовищі Сен-Жозеф. Прах драматурга покоїться на цвинтарі, у саркофазі, поставленому на чотирьох колонах за кілька кроків від могили Лафонтена, який пережив його на двадцять років.
Мольєрівську трупу було указом короля злито з трупою Бургундського готелю, унаслідок цього об’єднання з’явився театр «Комеді Франсез» — «дім Мольєра», як його й донині називають французи.

Запитання до класу
• Що вам найбільше запам’яталось із почутого сьогодні про життя Мольєра?

Провідні теми та художні особливості комедій Мольєра
Молодий Мольєр починав із написання фарсів, потім перейшов до створення комедії інтриги, або комедії ситуацій (помилок), яка поступово перетворювалася на комедію характерів та звичаїв — високу комедію. Високі комедії з’явилися на сцені з-під пера Мольєра фактично протягом останнього десятиліття його життя. Мольєр відкрив, що нерідко людям заважають адекватно сприймати дійсність бурхлива уява, захоплення і пристрасті, які засліплюють їх.
Такі люди видаються смішними, бо вони залежать від своєї манії і не спроможні керуватися здоровим глуздом. У кожній п’єсі Мольєр виводить такого персонажа (протагоніста), засліпленого комічною манією. йому він протиставляє іншого героя (антагоніста), холодного і розсудливого інтригана, який встигає скористатися самозасліпленням протагоніста і мати з цього зиск. Але наприкінці комедії полуда спадає з очей протагоніста, і він починає усвідомлювати реальність подій. Антагоніста викрито, і він з ганьбою йде геть. Мольєр показав, що здоровий глузд, не зігрітий сердечністю, перетворюється на холодний, егоїстичний розрахунок і робить людину аморальною. Мольєр виступає за гармонію серця і розуму.
Серед комічних персонажів Мольєра часто трапляються лікарі. Вони створюють навколо своєї професії ореол таємничості й морочать хворих, наживаючись на їхніх страхах і легковірності. Існувало й багато інших способів заробляти гроші, наприклад викладати граматику, філософію. Мольєр висміював неосвічених, але заповзятливих і корисливих лікарів й учителів.


IV. Рефлексія

1. Бесіда
  • Яких персонажів охочіше зображував Мольєр у своїх комедіях?
  • Сформулюйте основну комічну колізію в п’єсах Мольєра.
  • Які події життя Мольєра мають особливе значення для розуміння його творчості?

2. Складання грона на тему «Мольєр»
V. Домашнє завдання
Опрацювати конспект; зі словника літературознавчих термінів виписати визначення термінів «комедія», «комедія масок»; прочитати комедію Мольєра «Міщанин-шляхтич».

Урок № 1 Тема. Бароко як перший загальноєвропейський художній напрям. Європейське й українське бароко, зарубіжна література 9 клас

Урок № 1 Тема. Бароко як перший загальноєвропейський художній напрям. Європейське й українське бароко, зарубіжна література 9 клас
Мета: ознайомити учнів з першим художнім напрямом, який охопив практично всю Європу, включаючи українські землі, його прикметами та особливостями; розкрити світоглядні позиції діячів бароко; розвивати навички сприйняття лекції та дослідницької роботи; виховувати почуття краси.
Обладнання: ілюстрації, портрети відомих філософів і митців доби бароко.
Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі вмінь та навичок.




ХІД УРОКУ № 1 Тема. Бароко як перший загальноєвропейський художній напрям. Європейське й українське бароко, зарубіжна література 9 клас


І. Актуалізація знань
«Мозковий штурм»
Пригадайте, що вам відомо з курсу історії про XVII ст. (Короткі записи робляться на дошці або аркуші паперу формату А1.)


II. Мотивація навчальної діяльності
Учитель
Звелася люта велич нанівець —
Так церква у вогні знайшла кінець.
Вітрила ремонтує екіпаж,
Немов лахміття, звис наш такелаж,
Уламки скрізь. У тій шаленій грі
Було сигнальні збито ліхтарі…
(Переклад В. Коптілова)
Англійський поет Джон Донн порівняв свою епоху зі страшною морською бурею. XVІI ст.— трагічний час в історії Європи, коли палали війни й вибухали революції. Здавалось би, що може похитнути церкву і віру в Бога? Та німецький богослов Мартін Лютер звинуватив самого Папу Римського в аморальності й злочинності, швейцарський богослов Жан Кальвін робив спроби побудувати республіку й у ній відродити в усій його чистоті і правдивості християнство, яке нібито занапастили католики за півтора тисячоліття. Де ж шукати пересічній людині душевні сили і моральну опору, кому вірити? Усе більше людей зневірювалось. Саме про цю добу ми сьогодні розпочнемо розмову й ознайомимося з її характерними рисами. Основні запитання, на які ми сьогодні шукатимемо відповіді (запис у зошити):
1. Що таке бароко?
2. Якими є характерні особливості доби бароко?
3. Якими є визначальні ознаки епохи бароко?
4. Якими були загальні прояви стилю бароко в культурі?
5. У чому полягають особливості проявів стилю бароко в літературі?
6. Як стиль бароко відобразився в українській культурі?
7. Якими є особливості розвитку саме українського стилю бароко?


ІІІ. Робота над темою уроку

1. Вступне слово вчителя
— Філософи XVII ст. переконували: Бог подарував людині розум і серце. Людина повинна осягнути навколишній світ, такий привабливий, загадковий і прекрасний, але при цьому вона повинна покладатися лише на себе. I людина захотіла зрозуміти закони світобудови, покластися на власний досвід. В історії людства розпочалася нова доба, сповнена протиріч, суперечливих думок та почуттів — бароко.

2. «Броунівський рух»
Картка № 1
Що таке бароко?
Бароко (італ. barocco — дивний, химерний) — напрям у мистецтві та літературі XVI—XVIII ст., якому належить важливе місце в розвитку європейської культури. (Термін багатозначний, походить від португальської назви la perrola baroca — перлина (або мушля з перлиною) незвичайної форми.) Спочатку так назвали художній стиль архітектури й образотворчого мистецтва XVII ст. Потім цей термін поширили на музику й літературу. Сьогодні так називають усю культуру XVII ст. У стилі бароко, що прийшов на зміну добі Ренесансу, поєднуються традиції готики і Ренесансу.

Картка № 2
Якими є характерні особливості доби бароко?
Доба бароко стала добою справжньої наукової революції. Якщо в добу Відродження великого значення надавали шаленим учинкам, то для доби бароко головне — пристрасні роздуми про світ. Згідно з переконанням багатьох філософів XVII ст., людина, осягаючи навколишній світ, такий привабливий, загадковий і чудесний, повинна покладатися на власні розум і серце, довіряти насамперед власному досвіду. Художня система бароко надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література бароко характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів та образів, тяжінням до різних контрастів, складної метафоричності, алегоризму й емблематичності, прагненням уразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору.

Картка № 3
Якими є визначальні ознаки епохи бароко?
Визначальні ознаки бароко
1) Знову перевага надається ускладненій формі (як у пізній готиці).
2) людина не протиставляється Богові, а вважається найдосконалішим його творінням.
3) На відміну від світської спрямованості доби Ренесансу, в часи бароко всі напрями культури, як у добу Середньовіччя, набувають релігійного забарвлення.
4) Помітно посилюється вплив церкви і держави на людину.
5) Домінуючим є античний ідеал краси, але робиться спроба поєднати його з християнським ідеалом, тобто йдеться про поєднання краси духовної і фізичної, внутрішньої і зовнішньої, у цілому відбувається примирення традицій античної і християнської культури.
6) Як і в епоху Ренесансу, наука і мистецтво доби бароко звертаються до природи, але тепер природа не протиставляється Богові, а є засобом пізнання досконалості й милосердя Творця.
Окрім цих рис, зумовлених впливом попередніх традицій, бароко виробило й власні особливості.
• Динамізм, рух: у пластичному мистецтві — це любов до складної кривої лінії, на відміну від прямої лінії та гострого кута або півкола готики й Ренесансу; у літературі — це змалювання мандрівок, трагічного напруження, катастроф, сміливих авантюр.
• Бароко не вважає найвищим завданням мистецтва пробудження спокійного релігійного або естетичного почуття; для нього важливіше зворушити, вразити людину. Така мета зумовлює певні вузькостильові ознаки напряму: наявність гіпербол, захоплення парадоксами, гротеском, любов до антитез, пристрасть до універсальної всеохопності.

Картка № 4
Якими були загальні прояви стилю бароко в культурі?
Найхарактерніші прояви цієї доби — містицизм, релігійний екстаз, реабілітація християнського аскетизму, захоплення жанром духовної пісні, поезії, у драматургії — звернення до жанру містерії. Герой літератури доби бароко болісно шукає надмету життя і вбачає її у втечі від світу, у служінні Богові, у стражданнях за християнську віру (наприклад, «Стійкий принц» іспанського драматурга Педро Кальдерона де ла Барки (1600—1681) або «Катерина Грузинська» німецького драматурга А. Гріфіуса (1616—1664)). Образ мученика за віру домінує в живописі бароко («Розп’яття Петра» П.-П. Рубенса).
Визначальними у філософії та мистецтві, почасти й у масовій свідомості, стають ідеї про те, що все земне — тлінне, тимчасове, тутешнє «життя — є сон», справжнє життя настає лише після фізичної смерті; реальний світ — долина страждань, які необхідно терпіти смиренно, очікуючи смерті та єднаючись душею з Богом. А звідси — барокові метафори: життя людини — троянда, що швидко в’яне і перетворюється на колюче й сухе стебло; людина — недогарок; звідси ж алегоричні персонажі — Смерть, Доля, Віра тощо; вірші, збірки під заголовками «Цвинтарні думки», «Похоронні пісні».

Картка № 5
У чому особливості проявів стилю бароко в літературі?
Митці Ренесансу цінували простоту і структурну досконалість твору, митці бароко структуру розуміють як схематизм, простоту замінюють вигадливістю, надуманістю, пишномов’ям. Для них мистецтво — це часто забава, гра розуму. Розвивається пристрасть до алегорій, з’являються алегоричні драми, поеми, вірші. Важливого значення набуває зовнішній вигляд твору, тексти віршів набувають форми хреста, чари, ковадла, колони, ромба, стають популярними акровірші. Поети бароко часто бавляться нанизуванням вигадливих метафор, порівнянь, антитез. Наприклад, «любов зв’язує золото з крицею, пряжу — із шовком, спонукає кропиву тягтись до шляхетної троянди, до перлин кладе сміття, до вугілля кладе крейду і часто прищеплює дикому дереву солодкий плід».
Проте стиль бароко має вади: часом надто велика перевага зовнішнього змісту над внутрішнім, «чиста» декоративність змушує глибокий сенс, внутрішній зміст твору ховатися або відходити на задній план; ще небезпечнішим є намагання перебільшити, посилити напруження, контраст, щоб вразити читача, глядача,— це призводить до надмірного замилування формою; у літературі — до переобтяження творів формальними елементами.

Картка № 6
Як стиль бароко відобразився в українській культурі?
У різних культурах і літературах стиль бароко складався неодночасно. Серед країн православно-слов’янської культурної спільноти стиль бароко почав формуватися і набув значного розвитку в Україні та в Білорусії, що контактували безпосередньо з польською та західноєвропейською культурами доби бароко. Крім цього, на розвиток стилю бароко впливали і власні, національні, джерела: києво-руські та фольклорні, що проявлялися на різних рівнях цього напряму — «високому», «середньому» та «низькому». Бароко в історії української літератури трактувалося по-різному, часто неадекватно. Уперше дослідив напрям бароко як естетичну систему Д. Чижевський у монографії «Український літературний барокко» (Прага, 1942—1944), але лише на XI Конгресі слов’яністів у Празі 1968 року вчені винесли питання слов’янського бароко, зокрема українського. його розквіт в українській літературі припадає на ХVІ—ХVІІІ ст. і вплив простежується на різні жанри, зокрема поезію Лазаря Барановича, Івана Величковського, Григорія Сковороди та ін. Взірцем барокових віршів є збірка «Курйозної поезії Івана Величковського млеко от овци, пастирю належноє». Серед прозових творів стиль бароко найбільше проявляється в ораторській прозі (збірників проповідей Лазаря Барановича «Меч духовний», «Труби словес проповідних»; Іваника Галятовського «Ключ розуміння»; Антонія Радивиловського «Огородок Марії Богородиці», «Вінець Христов») та козацьких літописах Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка.

Картка № 7
Якими є особливості розвитку саме українського стилю бароко?
В Україні доба бароко проіснувала близько двохсот років і стала наступним етапом (після доби Київської Русі) розквіту української культури, передусім архітектури, літератури, освіти, громадянсько-політичних інституцій, самоврядування. Це зумовили такі чинники:
а) саме стиль бароко виявився найближчим емоційній, романтичній, схильній до врівноваження різних начал українській душі;
б) того часу в Україні було послаблено, а на певний період і зовсім зникло, колоніальне ярмо, побудовано досить сильну гетьманську державу, що всіляко сприяла розвитку культури (особливо за часів Івана Мазепи).

Особливості доби бароко в Україні
• В українському напрямі бароко духовні (релігійні) складники значно переважають над світськими. Хоча й не бракувало останніх: маємо світську лірику, новелу, хроніку, лист, науковий трактат, світські елементи в драмі.
• Античність приходить в українську культуру вже після того, як закінчилось протистояння культури й християнства. Популярними стають антично-міфологічні образи: релігійну лірику охороняють давньогрецькі музи, Пресвята Діва часом ототожнюється з Діаною, хрест порівнюється з тризубом Нептуна, у містичних трактатах з’являються амури, купідони. Загалом напрям бароко утвердився в українській літературі без жодного опору й боротьби, просто для нього давно вже був готовий духовний ґрунт.
• Мовою, на якій створювались зразки української літератури в добу бароко, принципово залишилася церковно-слов’янська, як і в попередній період. Увібравши в себе велику кількість елементів народної мови, вона, на жаль, не мала жодних певних норм. На мову цієї пори значний вплив мала українська народна мова, польська й — зрідка у другій половині ХVІІІ ст.— російська.
• Елементи стилю бароко з’являються уже в стилі І. Вишневецького (тривалі періоди, нагромадження паралелізмів, сміливі антитези, скупчення формальних прикрас). Впливу бароко зазнали творчість Мелетія Смотрицького, а також віршування Кирила Транквіліона Ставровецького, повною ж перемогою бароко було утворення Києво-Могилянської академії, цілком барокової за суттю. Серед письменства цієї доби вирізняються такі постаті, як Петро Могила, Іван Величковський, Стефан Яворський, Іван Мазепа, Феофан Прокопович, Дмитро Туптало, Григорій Граб’янка, Самійло Величко, автор літопису Самовидця. Але найяскравішим представником українського бароко був Григорій Сковорода.

Методичний коментар
«Броунівський рух» — прийом, за допомогою якого за короткий проміжок часу учні вивчають великий за обсягом теоретичний матеріал і повідомляють його зміст однокласникам. Іншими словами — «навчаючись сам, навчаю інших».
Клас об’єднується у групи. Кожна група отримує картку з текстом. Після прочитання й обговорення змісту тексту члени групи переходять до інших груп, повідомляють їм здобуту інформацію. Процес переходу від групи до групи завершується після того, як кожен учень класу отримав увесь обсяг теоретичного матеріалу, що вивчається.

3. Узагальнення матеріалу
Учитель. З огляду на спробу поєднання у творах романтичного й реалістичного, на пошук золотої середини між крайнощами роздвоєної людської натури доба бароко, з одного боку, була добою буйного розвитку природознавства і математики, а з іншого — добою розквіту багатослів’я, великої («тридцятилітньої») релігійної війни, добою великих містиків та філософів-ідеалістів (Сведенборг, Кант, Сковорода). Людина доби бароко або усамітнюється з Богом, або, навпаки, поринає у вир політичної боротьби, перепливає океани в пошуках нових колоній, втілює плани поліпшення стану всього людства за допомогою політичної (проекти штучних мов) або іншої реформи.


ІV. Рефлексія

Написання сенкану на тему «Бароко»

Методичний коментар
Сенкан — п’ятирядковий неримований вірш, який складається за схемою:
1 рядок — слово-тема (іменник),
2 рядок — 2 прикметники (означення теми),
3 рядок — 3 дієслова (активність, дієвість, пов’язана з темою),
4 рядок — фраза з чотирьох слів (трактування теми або ставлення до неї),
5 рядок — слово-висновок (іменник, синонім (або висновок) до теми).

Приклад сенкану
Бароко,
Несподіване, непередбачуване,
Вражає, дивує, стверджує,
Почуття в стані афекту,
Перлина.


V. Домашнє завдання
Із літературознавчого словника виписати визначення терміну бароко; підготувати повідомлення про особливості культури доби бароко (4—5 учнів); дібрати ілюстративний матеріал до епохи бароко (використати підручник історії середніх віків, літературні довідники).

Тема: Оригінал і переклад. Види перекладів,специфіка художнього перекладу.Переклад і переспів

Тема: Оригінал і переклад. Види перекладів,специфіка художнього перекладу.Переклад і переспів
Мета: познайомити учнів з поняттями «переклад», «оригінал», «переспів», учити порівнювати переклад і переспів одного й того самого твору, розвивати логічне
мислення, спостережливість, увагу, сприяти вихованню інтересу до предмета.
Очікувані результати: учні дають визначення поняттям «переклад», «оригінал», «переспів»,
розрізняють їх, знають види перекладу, порівнюють переклад і переспів одного
й того самого твору, встановлюють схожість і відмінність між ними, розуміють
роль художніх перекладів у розвитку культури, зв’язків між народами.
Ключові поняття: оригінал, переклад, переспів.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Вид уроку: урок-лекція з елементами дослідження.
Епіграф уроку
Скільки знаєш мов — стільки
перед
тобою
відкрито світів.
Микола Лукаш
Перебіг уроку
I. Організаційний етап
II. Ет ап підготов ки учнів до активного
та свідомого засво єння нового матеріалу
;; Повідомлення теми нового матеріалу
;; Формулювання разом з учнями цілей та завдань вивчення нового матеріалу
Отже, сьогодні на уроці ми повинні:
-повторити…
-зрозуміти…
-дізнатися…
-розвинути…
;; Показ практичної значущості вивчення нового матеріалу,
мотивація навчальної діяльності
Протягом цього навчального року ми продовжимо вивчати
навчальний предмет «Світова література», курс якого складається
з окремих розділів, включає певні терміни й поняття. Крім того,
ми дізнаємося більше про один із найпопулярніших видів мистецтва
— літературу, навчимося працювати зі словом, відрізняти
художній світ твору від реального життя, ознайомимося з ознаками
й законами художнього часопростору.
;; Постановка перед учнями навчальної проблеми
Для вирішення завдань уроку вам потрібно уважно слухати,
також спробуйте виділити й записати головне з лекції, яку про-
слухаєте.
III. Ет ап засво єння нових знань
;; Лекція вчителя з записом основних положень
Оригінал і переклад — дві форми існування художнього твору
у світовій літературі. Слово оригінал походить із латинської мови
і означає «первісний», «природний». Це твір, який є зразком для
подальшого відтворення, зокрема іншою мовою. Оригіналом нази-
вають самобутній художній твір, не схожий на інші твори, не за-
позичений, не наслідуваний. З поняттям «оригінал» тісно пов’язане
поняття «переклад», тобто текст, перекладений з іншої мови.
Завдяки художнім перекладам ми знайомимося з шедеврами світо-
вої літератури, зі зразками словесної творчості різних народів світу.
Художній переклад є видом літературної творчості, у процесі якої
твір, написаний однією мовою, відтворюється іншою. Справжній
художній переклад — це мистецтво. Перекладач має добре знати
мову оригіналу, рідну мову, особливості манери письма автора,
твір, який він перекладає. Перекладач прагне злитися з автором
оригіналу, якнайточніше передати його думку на основі власного
прочитання, розуміння твору. Залежно від точності, адекватності
перекладу виокремлюють такі його види: точний, або адекватний,
переклад, вільний переклад, переклад-наслідування, переспів тощо.
Завдяки перекладам твори, написані однією мовою, ніби відроджу-
ються, «оживають» в іншій.
Літературний твір створюється тією мовою, якою володіє ав-
тор. Автор пише мовою, що використовується в країні, де він живе.
Проте це не обов’язково. Автор може писати художні твори будь-
якою мовою, це його право. Бували випадки, коли письменники
жили в чужих для них країнах, але писали тією мовою, яка була
рідною для них, або навіть кількома мовами. Живучи деякий час
у Петербурзі, Тарас Шевченко творив українською, утверджуючи її
самобутність і право на існування, але окремі його твори написані
російською мовою. Микола Гоголь писав російською, якій він надав
виразного українського колориту й нового спрямування, спираю-
чись на здобутки народної творчості. Отже, мова, якою створений
твір, — це мова оригіналу.
Однак література кожного народу є не тільки його власним
здобутком. Кращі твори національних літератур стають загальним
надбанням і входять до скарбниці світової культури. Твори му-
зичного мистецтва, живопису, скульптури зрозумілі всім людям,
якою б мовою вони не говорили, а твори літератури потребують
перекладу.
Ми прагнемо до того, щоб оволодіти хоча б однією-двома іно-
земними мовами, вільно спілкуватися й читати художні твори мо-
вою оригіналу. А от у Європі діти й дорослі, знаючи рідну мову,
володіють ще двома-трьома мовами. В Америці, Індії, Китаї, Японії
люди вивчають іноземні мови щоб краще розуміти одне одного,
вільно пересуватися світом, користуватися світовими культур-
ними здобутками. Однак людина не може знати всі мови світу,
яких існує дуже багато (понад 7500). Тому, щоб художній твір
прочитали в країнах, де люди не володіють мовою, якою він на-
писаний, потрібно перекласти його тією мовою, що там побутує.
Коли ми перекладаємо нехудожній текст, нам достатньо від-
творити рідною мовою точний зміст усіх його складників (точний
переклад), інколи достатньо передати своїми словами загальний
зміст висловлювання (вільний переклад).
Проте перекласти літературний твір дуже непросто, адже
такий переклад повинен не лише відтворити зміст, а й бути ху-
дожнім. Перекладач твору теж є автором, а точніше — автором
художнього перекладу. Кожна мова має свою специфіку, інколи
неможливо дібрати точний відповідник того чи іншого слова, тому
перед перекладачем завжди стоїть проблема вибору засобів адекват-
ного (точного, рівноцінного, рівнозначного) перекладу. Перекладач
повинен майстерно володіти не тільки мовою оригіналу, а й мовою,
якою він здійснює переклад, знати умови виникнення твору, тради-
ції та звичаї країни, особливості культури, до якої він належить.
Один і той самий твір може мати декілька перекладів, бо
художні твори сприймаються індивідуально, перекладачі підходять
по-різному і до вибору мовних засобів. Переклади цікаво порівню-
вати з текстом оригіналу й між собою. Найповніше уявлення про
художній твір дає тільки оригінал, але майстерні переклади також
дають змогу наблизитися до глибин оригіналу.
Оригінал (художнього твору) (латин. первісний) — текст, створений тією мовою,
якою володіє і яку обрав для твору автор.
Перекладач — людина, яка здійснює переклад тексту з однієї мови іншою.
Переклад — передання змісту усного висловлювання чи писемного тексту засо-
бами іншої мови.
Переклад (художній) — різновид літературної творчості, унаслідок якої твір, існу-
ючи в одній мові, «оживає» в іншій, не втрачаючи змістових і художніх особливостей.
Великий внесок у справу культурного обміну між народами зро-
били такі українські митці, як І. Франко, Леся Українка, О. Олесь,
М. Зеров, М. Рильський, М. Бажан, Г. Кочур, М. Лукаш, Борис
Тен та ін. Коли розширюються зв’язки між державами, значення
художнього перекладу зростає. На ниві перекладу творів зарубіж-
них авторів плідно працюють Л. Герасимчук, О. Мокровольський,
П. Перебийніс, Л. Череватенко, Г. Кирпа та ін.
;; Запитання до учнів
1. Що таке оригінал?
2. У чому полягає специфіка художнього перекладу? Які особливості
твору він має відтворити?
3. Яких українських перекладачів ви знаєте?
4. Розкрийте роль художнього перекладу в розвитку суспільства
й культурного обміну між різними народами.
;; Робота з підручником
Ознайомтеся зі статтею підручника. Знайдіть у ній нову для
вас інформацію, доповніть свої записи.
;; Творче завдання
Розкажіть про книжку зарубіжного автора, яку ви читали
останнім часом. Хто здійснив переклад цього художнього твору?
;; Робота з епіграфом
1. Як ви розумієте епіграф до уроку?
2. Як епіграф перегукується з тим матеріалом, з яким ми по-
знайомилися на уроці?
;; Практичне завдання. Робота в парах
Порівняйте українські й російський переклади вірша
Й. В. Гете і визначте основні відмінності між ними.
1. Чим схожі та чим відрізняються українські переклади?
2. Чим відрізняється від українських перекладів російська пере-
кладацька версія вірша Гете?
3. Який з перекладів вам сподобався і чим саме?
;; Закріплення нового матеріалу. Рефлексія. Інтерактивна вправа «Мікрофон»
Сьогодні на уроці я дізнався (дізналася), що…
ІV. Ет ап інформув ання учнів про дом ашнє завдання,
інстру ктаж з його виконання
;; Завдання для всього класу
Прочитати статтю підручника, підготувати відповіді на за-
питання до неї; знати визначення понять «оригінал», «переклад»,
«переспів».
;; Індивідуальні завдання
Підготувати повідомлення про культуру Київської Русі.